Четверта місія на Схід: три дні служіння капелано- волонтерської групи Хрест

З 20 по 22 березня 2024 року команда благодійної організації «Хрест» здійснила свою четверту поїздку на прифронтові території Харківщини та Донеччини. Це було інтенсивне триденне капелансько-волонтерське служіння, головною метою якого була духовна та фізична підтримка наших захисників.

День перший: Барвінкове — перехрестя фронтових доріг

Місто Барвінкове на Харківщині сьогодні стало ключовим вузлом, через який пролягають шляхи на Слов’янськ, Краматорськ, Дружківку та Костянтинівку. Місто несе на собі свіжі шрами від ворожих обстрілів, але життя тут не зупиняється.

У перший день ми приготували понад 150 літрів справжнього закарпатського бограчу. Для багатьох воїнів це вже знайома і улюблена страва, а дехто куштував її вперше, не шкодуючи позитивних відгуків.

Цього разу наша команда складалася з 11 волонтерів із Києва, до яких приєдналися друзі з помісної церкви Барвінкового на чолі з пастором Олександром та декілька дівчаток з молоді церкви.

«Усі знають свою роботу, наче мурахи — кожен професійно робив свою справу», — поділився пізніше враженнями пастор Олександр.

Капелани працювали без перепочинку. Девіз капелана Віталія — «Жодна душа не має піти звідси без молитви» — став провідним для цього дня. Ми спілкувалися з хлопцями та дівчатами, які щойно повернулися з «нуля» або готувалися до виходу на позиції.

Особливий момент: Ми зустріли двох захисниць, які минулого разу залишали нам картки зі своїми молитовними потребами. Коли ми показали їм ці картки з відмітками про те, що церква в Києві молилася за них щодня протягом 10 днів — їхні емоції було важко стримати. Знати, що про тебе не забули — це надзвичайно важливо для кожного воїна.

День другий: Донеччина під прицілом дронів

Другий день пройшов в Олександрівці Донецької області. Попри попередження про високу небезпеку та загрозу атак FPV-дронами, ми вирішили не скасовувати виїзд. Навіть військові штабісти попереджали, що наші локації є потенційними цілями, але, слава Богу, все минулося спокійно.

Тут масштаби кухні зросли: ми зварили в казанах 270 літрів бограчу (близько 600 порцій). Наші дівчата-волонтерки провели гастрономічний експеримент і вперше приготували Левеш — традиційний закарпатський курячий бульйон із найтоншою домашньою локшиною. Хлопці були в захваті від смаку домашньої їжі, за якою так скучили.

Знакові зустрічі:

• Приходили бійці з батальйону «Свобода» бригади «Рубіж», які вже добре знають нашу команду.

• Познайомилися з командиром 25-го ОШБ «Рись». Слухали неймовірні історії штурмовиків про життя на межі.

• Зустріли Юрія з бригади «Червона Калина». До війни він працював кухарем у Береговому. Юрій розповів, як дивом уникнув полону: через несправну рацію його група не почула хибний наказ ворога, який намагався заманити їх у пастку голосами полонених побратимів. Це було важке свідчення про Божий захист посеред болю та підступності ворога.

Для капеланів цей день був сповнений спільних молитов. Ми просимо кожного воїна називати своє ім’я перед Господом — для багатьох це стає першою в житті щирою розмовою з Богом.

День третій: Банош, «Скеля» та шлях додому

Третій день знову зустрічав нас у Барвінковому. Коли закінчилися дрова, на допомогу прийшла пані Галя, у якої ми ночували, а пізніше дрова підвезли й самі військові.

Поки 4 години варився бограч, дівчата готували закарпатський банош на молоці та сметані, який подавали з грибами та свіжою цибулею.

Цього дня ми понад дві години спілкувалися з командиром із бригади «Скеля». Це підрозділ вмотивованих добровольців, які тримають Покровський та Костянтинівський напрямки. Ми роздавали бійцям книгу «Відродження після темряви», написану українцями для українських військових на основі реального досвіду війни.

Також зустрілися з волонтерами з Івано-Франківщини, які переганяли автівки для фронту. Спільна молитва та обмін шевронами ще раз нагадали, що єдність — наша головна зброя. Проте в розмовах звучала й тривожна нотка: волонтерський ресурс вичерпується, допомоги стає менше. Це питання, на яке кожен українець має дати відповідь сам собі.

Дорога додому:

На зворотному шляху ми бачили реальність сучасної війни — дороги, затягнуті антидроновими сітками. За Барвінковим ми побачили наслідки атаки важкого дрона (ймовірно, «Ланцета») на авто яке перед цим рухалося по цій дорозі.. Хоча машина згоріла, захисна сітка дала екіпажу ті дорогоцінні секунди, щоб встигнути вискочити й вижити.

Вся наша команда благополучно повернулася до Києва. Дякуємо Богу за захист і можливість служити. Попереду — підготовка до наступної поїздки, яка відбудеться вже за три тижні.

Разом до перемоги!